скажи пожалуйста может быть кавказский пленник???
если да то вот те ответ!!!
Нет именно рассказ "Кавказ" Ивана Алексеевича Бунина

Ответы и объяснения

2014-03-11T18:50:45+04:00
1. Жилин получает письмо от матери и выправляет себе от­пуск. 2. Жилин и Костылин решают опередить обоз и едут впереди него. 3. Жилин попадает в плен к татарам из-за трусости Косты­лина. 4. Жилина привозят в аул и сажают в колодках в сарай. 5. Первое близкое знакомство с похитителями. Девочка Дина приносит ему пить. 6. Новые «хозяева» требуют, чтобы Жилин написал письмо домой с просьбой о собственном выкупе. 7. Приводят Костылина, с которого тоже требуют выкуп. Ко­стылин соглашается. 8. Более близкое знакомство Жилина с жителями аула. Дружба с девочкой Диной. 9. Описание похорон местного жителя. 10. Жилин решает бежать из плена. Костылин увязывается за ним. 11. Побег не удается из-за Костылина. 12. Русских снова сажают в яму. Сроки выкупа ужесточаются. 13. Дина навещает тайком Жилина и помогает ему бежать. 14. Счастливое спасение Жилина. 15. Развязка.


2014-03-11T18:53:51+04:00
Головна частина поеми — це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого «не поведе… в кайданах». Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, «як тій собаці». Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до «дружби» й обіцяють, що ті від них «багато б дечого навчились!». У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє власне варварство. Він з гордістю повторює: «Усе добро… у нас!» Що ж, пригляньмося, яке то добро в російських можновладців. Багатозначна фраза «од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі» свідчить, що в Росії два антагоністичні класи: один — у золоті, а інший — голий, у злиднях.

Що ще є в царату? «Сибір неісходима!» Цей епітет ще глибше підкреслює бездонність цієї незамкнутої тюрми…

Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого друга (якому й присвятив поему), «доброго», «незабутнього» Якова де Баль-мена, який загинув не за рідну Україну, а «випив з московської чаші московську отруту», отже, його вбивця — царат, а не горці (Б. Степанишин).