Ответы и объяснения

2014-03-07T15:34:49+00:00
Маленький хлопчик, котрий ріс і змінювався. Він мав блакитні очі, маленький ніс, біле волося. Він любив свою матір поважав її працю. Але не міг  знайти порозуміння з ровесниками, бо вони йому заздрили.
Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму. Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі. Малий? Хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене!» «Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки. ...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й ді­став за це між плечі штурхана. Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...» «Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: Він щось знає... А підліток чередникує, самуючи, і нікому не (здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо». Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при­хилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.    Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує.