Ответы и объяснения

2014-01-20T18:27:32+00:00
Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води. 

Так і більшість людей не бачить прекрасного ні в чому на життєвих перехрестях. А ось О. Довженко бачив, і не тільки бачив, а й нас учив любити наповнене сонцем пшеничне колосся, людські гарячі руки, що зростили його, рідну землю, що наповнює нашу душу безсмертними соками життя. Філософ від народження, він розуміє, що в природі усе доповнює одне одного, прагнучи якоїсь рівноваги, гармонії, краси. У «Зачарованій Десні» смерті бабусі протиставляється народження немовляти. Один умирає, щоб дати місце іншому під сонцем. І знову йде дощ, наче перегортає чергову сторінку історі
  • Участник Знаний
2014-01-20T18:35:24+00:00