Ответы и объяснения

2012-02-27T21:21:01+04:00
Iснує легенда, за якою Бог створив свiт i почав розселяти людей. Кожну нацiю вiн чимось обдарував. Українцiв Бог нагородив красою i пiснею, бо без пiснi вони не уявляють свого життя. Спiвають в Українi в радостi i в горi, на хрестинах i весiллi, на роботi i пiд час вiдпочинку, в свята i в буднi. У пiснях розкривається щира душа нашого народу, його славна iсторiя.

Кожен з нас iз самого малечку носить у серцi материнську пiсню - те вiчне, що живить душу, не дає їй змiлiти i зламатися. З-помiж усiх материнських пiсень особливою красою сповненi пiснi, пов'язанi з калиною, адже калина - один з прекрасних символiв України, який уходить в нашу свiдомiсть з маминої колискової:

Ой спи, сину, бо покину,
Сама пiду по калину,
Наламаю калиноньки
Для дитини в голiвоньки.
Як калина цвiсти буде,
То дитина рости буде,
Вже калина процвiтає,
А дитина виростає.

Українськi календарно-обрядовi пiснi теж нерозривно пов'язанi з калиною: крiм веснянок, калина оспiвується в русальних, петрiвчаних та весiльних пiснях, гаївках, колядках, щедрiвках. Калина у весiльнiй пiснi - то вродлива вiдданиця, щаслива родинна доля. Калина з пiснi уособлювала й долю замiжньої жiнки, родиннi стосунки. А коли у матерi виростав син, вона, благословляючи його в дорогу, наставляла не забувати калину. Образ калини у рекрутських та солдатських пiснях боляче хвилює душу. Важка i тривала служба нерiдко закiнчувалася трагiчно, i тодi вояк перед смертю заповiдав посадити на його могилi калину.

Калина - це своєрiдний символ України, що увiбрав у себе i образ матерi й образ родини, i усього нашого прекрасного українського роду. Сьогоднi Україна постала у свiтi рiвною серед рiвних, вiльною серед вiльних, проголосивши незалежнiсть у Декларацiї вiд 16 липня 1990 року та в Актi про незалежнiсть вiд 24 серпня 1991 року. Тому гордо i велично лунають слова пiснi "Розлилися крутi бережечки":

А ми тую червону калину пiдiймемо,
А ми ж нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!

Славнi козаки, що склали цю пiсню, i їх нащадки вiдстояли славу рiдної землi i заповiли нам завершити розпочату ними справу щодо вiдродження нацiональної держави. На мою думку, замало просто милуватися i пишатися Україною, з гордiстю усвiдомлюючи, що ти належиш до славетного українського роду. Кожен повинен визначити своє мiсце у справi вiдродження України i присвятити своє життя цьому святому покликанню.

В. Симоненко писав:
Тiльки тим iсторiя належить,
Хто сьогоднi бореться й живе.

Ця боротьба, прагнення до знань - запорука розквiту нашої держави, бо без цих знань, досвiду ми не зможемо побудувати цивiлiзовану незалежну Україну. Я вiрю, що i своїм нащадкам ми передамо її щасливою i вiльною, а над нашими здобутками буде полум'янiти нiжна калина, об'єднуючи своїх дiтей-українцiв:

У лузi калина, у лузi червона
Хорошенько цвiте,
Ой роде наш красний, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.
2012-02-27T21:24:10+04:00

Как-то моя классная руководительница, Ирина Викторовна, провела свободный урок. Она поставила нам задачу: охарактеризовать своего друга-одноклассника.
Я дружу с Алешкой, он действительно надежный и преданный друг. Пока говорили другие одноклассники, я смотрел на Алешку и думал, что и как скажу. В такие моменты почему-то трудно подбирать слова, точно выражающие чувства. Подошла моя очередь, и я, как на духу, выложил все, и откуда нужные слова-то взялись! Я остался доволен и начал ждать, какого же мнения обо мне мой друг.
Алешка начинал потупившись, а затем глядел мне в глаза. И что вы думаете он сказал? Сначала все было просто великолепно, а затем он перешел на мои недостатки: я всегда опаздываю, часто что-то обещаю сделать, а выполняю половину обещанного, иногда рассеян и невнимателен. Меня бросило в краску. Вот так друг! Все одноклассники смотрели на меня, а я сгорал от стыда. Я жутко обиделся на Алешку. Не друг он мне, раз так опозорил!
На переменках и после занятий я не разговаривал с Алешкой. Уже дома, вечером, я подумал, а ведь правду он сказал, не соврал ни в чем: я стараюсь не опаздывать, только когда идем с ним на рыбалку; обещаю сделать что-нибудь, чтобы быть незаменимым, и, чаще всего, не хватает времени; часто задумываюсь и отвечаю на вопросы невпопад. Мне стало стыдно второй раз.
С Алешкой я помирился в этот же вечер. А теперь-то постоянно контролирую себя: слова, поведение, даже походку. Помогла мне правда Алешки.
  Так кто же такой настоящий друг? Тот, кто тебе постоянно поддакивает, льстит, или тот, кто видит твои недостатки и, не боясь обиды, говорит об этом?(немного измени по именам)