Ответы и объяснения

2013-12-17T00:33:35+04:00
Тема покликання стосується кожного з нас
особисто. Кожен із нас через своїх батьків
отримав від Господа дар життя. Це
означає, що ми народилися з Божої
любові, що Він хоче, аби ми існували. І
кожна людина як витвір Божої любові є
неповторною, єдиною; кожна людина має
призначення чи якесь особливе
запрошення від Господа Бога посісти
певне місце в людській спільноті і на тому
місці за допомогою всіх інших Господніх
дарів терпеливо виконати своє завдання,
щоб почути від Нього слова: „Слуго добрий
і вірний, у малому ти був вірний ... увійди
в радість пана твого” (див. Мт. 25,21). Такі
Господні слова повинні бути заключним
акордом нашого життя.Господь Бог,
Творець Всесвіту і кожної людини,
заздалегідь, ще перед нашим
народженням передбачає для нас якесь
місце в житті людської спільноти, в тому
просторі й часі, які Він вибрав для нас.
Прекрасним прикладом цього є життя
пророка Єремії, про якого кажуть: «Перш
ніж ж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і
перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе;
пророком для народів я тебе
призначив» (див. Єр. 1, 5).Тут також варто
згадати про роль, яку в житті й покликанні
кожної людини відіграють її батько та
мати, бо вони також виконують своє дуже
важливе покликання. Часом люди дещо
легковажно ставляться до подружнього
життя, як до чогось буденного, нецікавого,
мовляв, людина одружилася, не стала
кимсь важливішим – священиком чи
монахом. Це неправильний підхід. Бути
батьком чи матір'ю, а насамперед творити
християнське подружжя – це вже
покликання. Коли в християнській сім'ї
народжується дитина, батьки повинні
серйозно поставитись до того, що Господь
доручає їм, цьому чоловікові й цій жінці,
належно виховати цю дитину і допомогти
їй у свою чергу пізнати своє покликання,
докласти зусиль, аби вона усвідомила, що
має в житті особливе місце, особливе
завдання. Відтак, підростаючи, дитина
починає замислюватися над тим, що їй
робити в житті, планує, як можна втілити
свої бажання, свої ідеали. Вона може бути
покликаною до священства, монашества
чи, як найчастіше буває, до виконання
безлічі інших завдань, що їх потребує
людська спільнота, аби задовольнити всі
свої оправдані потреби. Це немовби друга
надзвичайно важлива фаза, коли людина
приймає рішення щодо свого життєвого
шляху. У цей період життя зроджується
усвідомлення власної гідності, вартості як
повноцінного члена людської спільноти, як
когось, кому доручено виконати особливе
завдання, що його ніхто інший не виконає.
На цьому етапі важливо зрозуміти, що це
не вибір способу заробітку грошей, а щось
значно глибше й цінніше, що, з одного
боку, приносить людині задоволення, а з
іншого – дає змогу виконати те завдання,
яке приготував для неї Господь. Крім
„життя у світі”, є ще два види покликання,
опрацьовані значно краще. Перше –
покликання до священства. Це особливе
покликання від Господа для служіння
спільноті. Священик покликаний не тільки
на те, щоб освячувати свою душу, а
передусім щоб служити людям. Для
розуміння цього покликання священик має
бути солідно підготовленим: прагнути
духовного зростання, мати відповідний
рівень освіченості, поглиблювати свою
культуру. Зі свого боку, люди, яким він
служить, повинні розуміти цінність
священства, виявляти до цього стану
життя відповідну пошану, заохочувати й
підтримувати в їхніх стараннях тих
молодих людей, у яких виявляє себе
покликання до священства.