Ответы и объяснения

Лучший Ответ!
2013-12-14T17:17:24+00:00
Намисто бризнуло, як кров із серця,
розсипалось, заплуталось, згубилось,
забулось, відболіло, відмолилось.
Скажи мені, чому намисто рветься?
Буває так… коли терпіть несила,
і біль на самоті тебе здавив,
коли так хочеться не тиші – грому,
сама ти рвеш задушливу оздобу,
і по одній стікають намистини
у відчаї… Неначе винна
ця ниточка червоних пут у всьому.
Намисто – градом об гладку підлогу,
і сльози – градом об гладку підлогу,
а тиша стук повторює луною,
і сам на сам лишається з тобою.
Буває так… В швидкому танці зблисне,
закрутить, засліпить шалена іскра,
і вже летиш без трепету, без болю.
І віриш в перший спалах, наче в долю,
як вигук з губ зірвалося намисто
у захваті… було неначе тісно
душі в кораловім полоні.
Намисто – дзвоном по лункій оселі,
і сміх твій – сріблом по лункій оселі,
як іскор сніп у небі голубім,
солодкий щем лишивши по собі.
Буває так… Пустуючи, дитина
потягне рученям ясну калину,
немов на міцність випробувать хоче
разок намиста, що так вабить очі,
і ягідним дощем додолу лине,
а ти завмерла на малу хвилину
збентежена… Немов відкрила
для себе зміст життя і суть глибинну.
Намисто – променем в траві шовковій,
а усміх – сонцем у росі ранковій…
Так перетворює дитяче здивування
буденний дощ в веселку сподівання.
Ну, а якби намисто берегла,
ходила обережно, нудно, тихо,
обходила, немов калюжі, лихо,
і для спокою щастя б обійшла.
Не знала б захвату і відчаю не знала,
збентеження і муки відкриття,
і по собі б світам заповідала
буденне, заощаджене життя?
Побачиш, те розсипане намисто
зійде, немов життя твого краплини,
яскравим квітом в житнім полі чистім
для нареченої твойого сина;
суницею, що внук твій невеличкий
на лісовій галявині знайде;
рум’янцем ясним на кирпатім личку
твого правнука. В вічність відійде
кожнісінька краплина твого серця.
Тож не шкодуй, коли намисто рветься…