Ответы и объяснения

2013-11-12T23:59:58+04:00
1.   Причини роздробленості Київської Русі. Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку ХІІІ ст. становила 50, а в ХІV ст.— 250 князівств.Роздроблення дістало в науці назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.Проте політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників. А. Васнецов. Двір удільного князя. По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.На початок ХІІ ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. До того ж, вони самі були не проти посісти великокнязівський престол.По-друге, етнічна неоднорідність населення.Не сприяло міцності держави і те, що в Київській Русі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.По-третє, зростання великого землеволодіння.У міру розвитку господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.