Ответы и объяснения

2013-09-14T16:48:23+04:00
   Історія української мови веде свій початок від праслов'янської мовної єдності (до VI ст. н. е.). Писемність на східнослов'янських землях існує ще до запровадження християнства (свідчення Костянтина (Кирила) Філософа; висновки болгарського проповідника і письменника Чорноризця Храбра). Про існування писемності на Русі свідчать також договори з греками, писані руською мовою 911 і 944 рр., тексти яких вміщено в "Повісті временних літ". Літописець зазначив, що в руських послів були грамоти, підписані князем.

        Основою багатьох слов"янських алфавітів, зокрема й давньоруського, стала кирилиця. Підгрунтям літературної мови Київської Русі були живі давньоруські говори. Давньоруська мова почала вироблятися протягом VI-X ст. із праслов"янської і запроваджувалася в усному, згодом і писемному варіантах задовго до запровадження християнства.

        Розвиток письменства Київської Русі припадає на кінець X — середину XIII ст. Для всього православного півдня й сходу Європи єдиними були біблійна, богослужбова, проповідницька, агіографічна, церковноісторична, природничо-наукова та часткова світська історіографічна й повістева літератури.

        Перекладне мистецтво в часи Київської Русі досягло високого рівня. У Київській Русі під впливом цієї літератури та в основі власної усної словесності розвиваються оригінальне літописання, проповідництво, оригінальне агіографія і паломницьке письменство.

        У процесі християнизації на Русі поширюється книжна церковно-слов'янська мова. Впродовж доволі тривалого часу вона співіснувала з давньоруською. До XVIII ст. церковнослов'янська мова була засобом міжслов'янського літературного спілкування.

        У складних і суперечливих умовах відбувався подальший розвиток культури української літературної мови, на що вплинуло виникнення козацтва та заснування Запорізької Січі як форми української державності.

        У XV-XVI ст. на території Великого князівства Литовського цей різновид літературної мови виробився в своєрідну українсько-білоруську чи білорусько-українську писемну мову. Українська література названого періоду вдається також до грецької, латинської, польської мов. Однак морфологічна структура української мови свідчить про закріплення в ній наявних ще в давньоруський період форм; активно функціонують давні короткі форми прикметників. Основу словникового складу української мови становить південнослов'янська лексична спадщина.

        Виникнення на початку XIX ст. нової української літературної мови переважно на народній основі сприяє відборові виражальних засобів на всіх рівнях мовної структури. Літературна мова відбиває постійні процеси словотворення. Відбувається активний обмін лексикою різних діалектних масивів, чому сприяє видання словників української мови. У другій половині XIX ст. спостерігається помітне протистояння літературної мови й народних говорів, що є характерним для кожної розвиненої національної мови.

        Нині в українській науці систематизовано і узагальнено теоретичні проблеми історії української мови, переосмислено основі напрями становлення та історичного розвитку української фонетики, лексики, фразеології, граматики; узагальнено здобутки історичної україністики, славістики та індоєвропеїстики з вищезазначених питань.

        Усі ці проблеми, напрями та особливості, могутній науковий доробок учених кількох поколінь, а головне — космічне багатство української писемності та мови, історія яких сягає далекої глибини сивих . Це — пам'ятки давньоруської писемності, літописи, ізборники, енциклопедії, колективні та індивідуальні монографії, збірники наукових праць, навчальна література, посібники, овідники; словники; переклади мовами світу визначних творів української літератури; мовознавча та літературознавча періодика.