Ответы и объяснения

2013-05-12T09:11:49+00:00

Коли мені виповнилися чотири роки, тітка подарувала мені малюсіньке жовте курча. Я міцно притиснула цю чарівну пухнасту істоту до себе і з цієї хвилини майже не розлучалася зі своїм подарунком. У дитсад я не ходила, жила у будинку з великим двором і садом, тому мені легко було майже не випускати курча з рук. Я носила його в кишені свого фартуха, відпускала ненадовго на травичку, загородивши з усіх боків той шматочок землі, де ми гуляли. Хотіла одного разу узяти з собою в кінотеатр, куди ми ходили з мамою. Правда, цього мені не дозволили.

Курча росло не без пригод, одного разу я опустила його у відерце з водою. Бабуся пробурчала: «Добре, що не в окріп». Бувало, він застрявав десь в густих заростях трави у дворі. І ось виріс з нього величезний красень півень! Як же він мене ненавидів! Він налітав на мене, як шуліка, і намагався клюнути, куди тільки дістане. Мені було дуже прикро: адже я вважала, що виняньчила його. Коли я виходила гуляти в двір, півня закривали. А якщо гуляв півень, за дверима залишалася я і із сумом спостерігала за ним через вікно. Дивовижне те, що ненавидів він тільки мене, а на усіх людей свою ненависть не переніс. Мені здається, більше за усе моє життя таких ворогів у мене не було.