Ответы и объяснения

2013-04-29T19:50:03+04:00

Сонце ненависно блиснуло мені в очі. Як це зле, вставати так рано до школи, коли ти з хлопцями грав у футбол чотири години. Ну... але потрібно! Потрібно вчитися, потрібно докладати зусиль до навчання, щоб досягти успіхів у житті... аррр... як мене все це дістало, краще б поспав ще хвилин тридцять. Все... капут! Мама йде, тепер я точно не посплю.
З великими труднощями і стогнанням я встав з ліжка і пошкандибав до ванної. Скоренько помився, вдягнувся в форму і сів снідати. Не вистачало болю в спині і ногах, зіпсутих нервів зранку, та й тепер я ще маю їсти той “смаченний” борщ. Але це я також розумію: треба харчуватися вітамінами, які помагають організму краще функійонувати та розвиватися. Ммм... краще з*їм канапку з ковбасою.
Пройшовши метрів з тридцять я зрозумів, що щось мені легко ідеться.... Я став на місці, закусив губу, попробував ніяк не висловлювати своїх думок, про те, яке прекрасне сонце сліпить мені очі, обернувся і пішов назад додому за портфелем.
Уже нікуди не спішучи, я вирішив пройтись до гімназії. Знову та сама дорога, і дерева, і кущі, але дивлюсь... і чи то здається мені, чи то справді хтось махає рукою, а ззаду нього величезна, блискуча літаюча тарілка. Я подумав, що перший урок і так історія, а вчителя нема, тому піду порозглядаю, що там за чудо-юдо прилетіло.
Тарілка знаходилася на подвір*ї одинадцятої школи тому підійшов ближче до неї. Побачив, що коло тої тарілки бавляться діти, тобто не бавляться, а грають у футбол. Замітив також я там одного малого зі свого подвір*я. Підійшов до нього і питаюсь: “А чого ви тут граєте? Хіба не бачите хто тут стоїть?”. Той на мене подивився і зі здивованими очима і питає: “Хто?”. Я нагнувся трохи і сказав, що то інопланетний мешканець. В душі сміявся, коли хлопчик розказав мені, що вони думали, що то новий директор приїхав на лєксусі. Жарти жартами, але всетаки тут було щось не так... Цього разу інопланетянин підійшов до мене сам. Вбраний у сріблястий костюм, з якоюсь штукою на голові, він простягнув до мене руку, але зрозумівши, що я не привик бачити руки з довгими пальцями і присосками на кінцях, забрав її. Коли поцикав якісь кнопки на тому приборі на голові, почало щось там гудіти, стріляти, струмити... Я фізику і так не люблю, а тут він мене ще дістає... Нарешті закінчив. Через двадцять хвилин, зрозумів, що той прибор — це перекладач слів і фраз між нами, що він прилетів з Марса, і що він уже десять хвилин старається вимовити українське привітання: “Здоровенькі були”. Полилась у нас розмова. Виявляється, що він мегі-красунчик на своїй планеті, бо красота в них визначається тими присосками на руках. І ще він везе з собою дітей... на екскурсію по цілій планеті, бо путівка на три дня. В самому кінці нашої розмови, я всетаки дізнався, що він шпигун і хотів непомітно проникнути сюди. Він сказав, що я йому сподобався і що він не візьме мене не експерименти, але ще й запитав, які національності найкраще підходять для дослідів. Я, як порядний, чесний, побожний українець порадив йому завітати до наших східних побратимів. Кажу, в Росії люди розумні: політикою займаються, техніку виробляють, ракети штампують. Ой зрадів я, коли той сказав, що залетить до Росії. Скривившись, я потиснув йому руку. Ан-112 (так його звали) вернувя до свого лєксуса і полетів... не залишаючи за собою слідів, крім тої стометрової ями де він приземлився.
Подивився я на годинник: пройшло три години. Зрозумівши, що діла з цього не буде я знову з легкою ходою ішов, але вже не до гіманзії, а додому.

НЕ судите,сама писала!!