Написати лист ветерану!!!! На українській мові, бажано швидше, допоможіть будь ласка)))))

2

Ответы и объяснения

Лучший Ответ!
2013-04-23T15:18:54+00:00

Здравствуйте, невідомий нам, але такий дроги для нас старший друг! Про вас ми знаємо тільки те, що ви брали участь у Великій Вітчизняній війні і перемогли. Зараз нам навіть важко і страшно уявити, що довелося перенести вам і вашому поколінню. Які випробування випали на вашу долю! Ніхто, крім тих, хто жив під час війни, не знає, що це таке. Адже війна - це жах, смерть, біль і страждання ...

2013-04-23T15:23:04+00:00

Шановний ветеране! 

   Звертаюся до тебе напередодні великого свята Перемоги!

   Знову квітне бузок і червоно салютують тюльпани.

   Знову ясного травневого ранку біжать до школи діти, а ти одягаєш фронтові нагороди.

   Шістдесят п’ять літ триває цей урочистий похід людської Пам'яті до братських могил і обелісків, до порослих травою окопів, до пам’ятників і музеїв.

   У невеличкому колі живих побратимів ти стоїш  біля вічного вогню, слухаєш слова вдячності, пісні своєї юності, і очі у тебе стають вологими від сліз.

   Гірка сльоза котиться по зораній роками щоці. Ти стримував її, коли боляче обпікали ворожі кулі, коли залишав на фронтових шляхах найближчих друзів, коли побачив зруйнованою рідну домівку, але тепер… Але тепер плаче твоє серце і не соромиться своїх сліз. А мені хочеться підбігти до тебе, заглянути в очі, взяти за руку, щоб відчути стукіт твого стомленого серця, зрозуміти твій біль і радість. Я розповім тобі, що немало знаю про страшну війну і її героїв.

   Із захопленням дізналась історію молодого танкіста Байрамукова, що звільняв нашу землю. Він увірвався в наше селище на танку, а згодом закохався і одружився тут з молодою дівчиною. Героя вже нема в живих, але в нашому селищі живуть його діти та онуки. Адже ти теж звільняв колись чиєсь рідне село чи місто, може, і тебе там сьогодні згадують?

   Мій сусід, Микола Петрович, – одинадцятирічним хлопчиком потрапив на фронт, був сином полка. Він не любить згадувати про це, бо, мабуть, не для дитячої пам'яті такі спогади. Микола Петрович сором’язливо опускав очі і говорив нам: «Не вірте, діти, тому, хто каже, що на війні не страшно».

   А ще згадую старенького вчителя, який вчив у нашій школі ще моїх батьків. Він розповідав нам кумедні історії із свого фронтового життя і так допитливо заглядав нам у очі: «Чи зрозумієте, як це нелегко? Чи пам’ятатимете, яка страшна війна?» Звичайно, ми розуміємо і пам’ятаємо його тиху розповідь і тихий сміх, і сумні очі. А цієї осені його не стало…

   Мітинг триває , звучать сумні історичні довідки, але для мене це не важливе, адже я тримаю за руку тебе, я чую твоє серце, твій біль і радість.

   І саме ці світлі почуття я запам’ятаю в цей великий весняний день, бо я тримала за руку історію, я слухала її серце.

   Спасибі, тобі, дідусю, (ти дозволиш мені так тебе називати?) за цей день, за весну, за життя!                             

Пам’ятаю. Знаю. Відчуваю.