Мені треба твір на тему Вчинок людини.Треба якісь вчинок який зробила людита за таким планом: 1Який саме людський учинок привернув мою увагу:з ким,де й коли це трапилось 2Що саме трапилось? 3Як я оцінюю цей учинок і чому? Допоможіть будьласка!

2

Ответы и объяснения

2013-04-14T13:42:07+04:00

Одного разу ми з Дмитриком Копиловим, з яким навчаємося в одному класі й навіть сидимо за однією партою, поїхали у вихідний на риболовлю. Стояв травень, вода була холодна, і ще ніхто не купався. Нам повезло: ми піймали трохи риби. На містку, з якого ми ловили рибу, хтозна звідки з'явилося щеня. Воно тихенько скиглило, видно, було голодне. Шерсть на ньому звалялася, так що не можна було визначити, якого вона кольору. Цуцик дрібно тремтів — чи то від холоду, чи то від страху. Ми поділилися зі щеням сосискою. Підкріпившись, він почав леститися до нас. "А цікаво, чи уміє він плавати?" — запитав я. "Навряд чи його у воду заманиш і сосискою, — відповів Дмитрик. — Усе-таки холодно ще". "А навіщо його заманювати?" — сказав я і штовхнув щеня у воду. Від підмостків до води було понад напівметра. Щеня, дійсно, попливло, але видертися на берег не могло, застряло в очереті. Воно голосно скавучало, ніби кликало на допомогу. "Ну, чого стоїш? — запитав Дмитрик. — Іди діставай". "Я не полізу в холодну воду", — відповів я. Тоді мій товариш роззувся, засукав холоші і ступнув у воду. Щеня він вирішив віднести додому. Дмитрик сказав: "Нехай обігріється, а там десь прилаштуємо".

Через кілька днів я прийшов до товариша в гості. Із сусідньої кімнати вискочив рудий пухнатий клубок і радісно скавучав. "Впізнаєш? — запитав Дмитрик. — Щеня ми залишили й назвали Бубликом". — "Чому Бубликом?" — "А бачиш, хвіст у нього так закручений, що нагадує бублик", — засміявся друг.

Щеня підбігло до мене. Я нахилився, щоб погладити його. Бублик дружелюбно лизнув мою руку. Я почервонів. Мені стало соромно

  • Mopt
  • новичок
2013-04-14T14:01:20+04:00
ВИПАДОК НА ЗУПИНЦІ. Теплого літнього вечора ми з подругою поверталися з концерту. Людей на зупинці було багато, всі поспішали додому, хотіли першими зайти в автобус. Люди штовхалися, деякі навіть ображали інших, повчали. А осторонь від натовпу стояли дві бабусі. Вони дивилися на нас, молодих, і спокійно чекали, коли зможуть поїхати з цієї зупинки. У їх погляді було німе питання: «Куди ви так поспішаєте? Ще встигнете! Не ображайте гідність людей!» Нам із подругою стало соромно штовхатися в юрбі, і ми спокійно відійшли. Ніби розуміючи, бабусі посміхнулись нам тепло і щиро.