Ответы и объяснения

2013-02-15T18:28:38+00:00

Старий каштан ріс коло не менш старого будинку. Власне, все на тій вуличці було підстаркувате: дерева паркан, будинки, ліхтар... тільки квітки на клумбочці змінювались що весни.  А інше було незмінним, плавн ота спокійно текло життя. Старий Каштан був креслатим, поважним деревом, його гілля затуляло навіть деякі вікна і вкривало тінню ледь не пів вулиці.

 Та от одного дня щось гупнуло біля коріння Каштана. І уже через хвильку чийсь тоненький голосок спитав: "А ти хто?".

 - Я - Каштан -хитнуло гілкою дерево, намагаючись розгледіти співрозмовника.

 - О! І я, певно, каштан. Точніше буду.

- Та ні, Каштан нарешті побачив насінину- замалий ти для каштана. Чи не забився, поки падав?

- Ні, ні! Як на мене, краще падати, ніж бути з"їденим птахом.

- Ха ха! Як не забився - то маєш шкаралупу, а коли ще й птах тебе ніс, то ти, певно горіх!

- Горіх? О! А це добре?

- Ну, непогано. Тобі додому певно пора... іди собі.

- О! А можна, я тут ростиму? Будь ласка! Мені так далеко.

Старий Каштан роззирнувся навкруги:  все на тій вуличці було підстаркувате: дерева паркан, будинки, ліхтар... І всебуло незмінним, плавно та спокійно текло життя...

- Рости, малечо,- ласкаво прошелестів Каштан.

 Тільки однолітні дурненькі квіти-хохотушки тихенько шептались між собою.