Ответы и объяснения

2012-12-17T00:45:55+04:00

• «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці.

Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазуту. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце... Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину». • «Жив...

відколи осиротів». • «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо»».

• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж... У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить...» • «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів... Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат». • «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».

• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали... Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!» • «...Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину...» • Климко — Наталі Миколаївні: «Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо...

» • Климко — Зульфату: «Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило.

А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може...» • «Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну а сам швидко пішов геть». • «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку... » • «Пустіть її! Це моя сестра!

Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!» • «Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима». • «Від переїзду вдарила довга автоматична черга.

Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав» • Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний». • «Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду.

А зараз треба мені назад, мене там ждуть... » • «Німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди... Климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі». • «Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею.

Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».