Бесплатная помощь
с домашним заданием!

80% вопросов получают ответ в течение 10 минут

Задать вопрос

Скачать на телефон

Android iOS

Задание

следить

Ответы и объяснения

У бочці незручно, боліли ребра, але філософ став надто ледачий, щоб рухатися. Так минали дні й ночі, роки. Одного вечора вулицями міста пронеслися вершники на чолі зі струнким білявцем, у якому всі одразу впізнали Александра Македонського. Його увагу привернула бочка.
— Хто це такий і що все це значить? — осаджуючи коня, запитав Олександр.
— Це ж Діоген, знаменитий філософ, учень чи Сократа, чи Платона.
— А, це цікаво, — мляво протяг Александр, що сам мав честь бути учнем Аристотеля. Йому враз стало нудно, ніби він прослухав повний курс метафізики, логіки й інших наук, в яких було все що завгодно, крім одного: як стати путнім солдатом. Він звернувся до Діогена:
— Ти, кажуть, філософ. Отож коротко: у чому суть твого вчення?
— У безкінечному удосконаленні душі й серця.
— Яким способом?
— Способом споглядання внутрішнім оком ідей і гідностей, закладених в душі й серці людини.
— Але ж це ідіотська дурниця! — ледве стримуючи себе, гукнув Александр. — Єдина річ, що прокладає шляхи до удосконалення людини — це сила: вона розбиває ворогів, закликає до подвигів, вона валить старі царства й творить на їх місці нові; це найчудовіше, що може бути на землі. Сила — це єдиний спосіб не давати людям загнивати в їхніх бочках, і ти, сподіваюся, якнайшвидше переконаєшся в цьому.
За наказом Александра воїни розбили бочку вдрузки, а Діогена віднесли в лазню й помили, хоча він страшенно відбивався. Але раптом відчув, як йому стало легко й гарно. Що це значить? Чого йому так приємно? Струмені води? Тепла пара? Але ж це все зовнішні сили, які не мусили б мати жодного впливу на переживання душі, що сама з себе бере своє щастя і горе! Так він навчав усе життя. Але виходить, що це була затишна брехенька, і внутрішнє живе лише справді тоді, коли світ зовнішній кладе на нього свій дотик. Але ж світ зовнішній — безмежний; нема нічого величнішого й чарівливішого за нього! Які ж потужні мелодії він може викликати з людської душі! Викупавшись, філософ апетитно з’їв солдатський обід і став разом з воїнами навантажувати мішками тарані кораблі для походу. Думав: праця —
зовнішня сила. Цікаво, які візерунки вона витче на його душі? Незабаром він помолодшав, став стрункий. Як він тепер реготався з тієї дурної філософії, згідно з якою шлях до удосконалення гідностей людини лежить в спогляданні цих гідностей. Ні! Під лежачий камінь і вода не тече. Вода, мішок із таранею дають зрозуміти, що навіть такі дрібні фактори дають поштовхи мислі й загартовують тіло. А що ж говорити про великі діяння, де діють зусилля й воля багатьох тисяч людей?
І Діоген пішов з Александром Македонським у похід, бо вважав, що великі дії мусять мати й великі наслідки для цілих народів і кожної людини зокрема.
Десять років тривав похід. Світ було пройдено. Мільйони людей упали до ніг Александрові, але… щораз тяжче ставало на душі Діогена. Він знав багато, він бачив багато, але те, що він бачив, не викликало вже радості в нього. З одного і по другий край світу народи гнулися в тяжкім ярмі рабства. Мінялися царі, одних сатрапів заступали інші, але доля народу від
цього не кращала.
Це були живі мудрі істини, і Діоген поринув у думи. Причиною загибелі всіх царств і його батьківщини Греції було рабство. Лише вільна людина може любити й захищати свою батьківщину. Воля збільшує сили народів.
Якою б сильною стала імперія Александра, коли б він захотів знищити рабство! І Діоген вирішив сказати про це Александрові, але його й близько не підпустили сторожі рабства.
І Діогенові стало байдуже. Життя пройшло марно. Людство страждало до нього й страждатиме після нього. Знесилений літами й війною, він лежав під парканом, поки хтось знову не приніс йому бочку з просяною соломою. «Світ без рабства — це безумство!» — говорили інші й штовхали його ногами.
Їхав якось вулицею Александр, уже хворий пропасницею й обтяжений думками. Армія хвилюється, чвари між полководцями, усе не клеїться.
Кожен тягне у свій кут. Що буде з імперією? І раптом бачить бочку, спиняє коня:
— Я думаю, Діогене, про моє царство. Що станеться з ним, коли я помру?
— Воно може не розпастися. Але сила — недостатній засіб для цього.
Ти правий лише наполовину. Силою можна взяти, але, щоб утримати, потрібна ще й мудрість.
— У чому ж мусить полягати ця мудрість? — спитав Олександр.
— У звільненні країни від рабів!
— Але їх багато і їх не можна знищувати!
— Але навіщо нищити? — вигукнув Діоген. — Хіба я сказав це?
Александр втупився очима в Діогена. У них уже блиснув здогад. Він зрозумів напрям думок Діогена, тих страшних думок, які терзали його самого. Цар царів — як він міг стати царем рабів?! Це божевілля! І він гукнув не Діогенові, а самому собі:
— Мовчи, божевільний! Сонце не сходить на заході, і річки не течуть від моря. Я забороняю говорити тобі!
— Але слухай!.. — Діоген раптом схопився, повний енергії. Очі його палали, в обрисах обличчя проглянула непоборна міць. — Слухай сюди, — закричав він, — з вільними македонцями ти завоював половину світу; звільни цю половину світу від рабства, і ти підкориш увесь

Аватар пользователя Romko007 Romko007 Спасибо (278) Оценка: 4, Голосов: 100
нарушение!

Добавить комментарий

Не нашли то, что искали?

Задать вопрос